Блог

Що таке хвороба Аддісона в собаки?

Хвороба Аддісона — це недостатність кори надниркових залоз у собак. Вона виникає, коли надниркові залози виробляють замало кортизолу та альдостерону, а це негативно позначається на роботі всього організму. 

Ці гормони відповідають за підтримання нормального об’єму та тиску крові, тонус стінок периферичних судин і реакцію тварини на стрес. 

Хвороба може бути первинною — тоді йдеться про проблему імунного походження — або вторинною, коли надниркові залози ушкоджені, наприклад, унаслідок онкологічного захворювання. 

Які симптоми хвороби Аддісона в собаки?

У собак із цією хворобою помітно, що вони почуваються не найкраще, але однозначних ознак саме цього захворювання немає. Хвороба Аддісона розвивається довго, перш ніж з’являться виразні сигнали, які до того ж часто неспецифічні, і на той час тварині вже зазвичай зроблено частину досліджень. Тварини нерідко реагують на симптоматичні ліки, але, на жаль, через якийсь час проблеми повертаються. До симптомів, зокрема, належать:

• поганий апетит або відмова від їжі
• зниження фізичної активності, гірша витривалість
• діарея та блювання, часті розлади травлення
• низький артеріальний тиск
• втрата ваги 

Як діагностують хворобу Аддісона в собак?

Основні дослідження, які проводять за підозри на порушення роботи надниркових залоз, — це УЗД із детальною оцінкою надниркових залоз та аналіз крові з визначенням АКТГ, гормону, який виробляє гіпофіз і який стимулює роботу надниркових залоз. Перевіряють також рівень сечовини та креатиніну в крові.

Як лікувати хворобу Аддісона в собаки?

Лікування полягає в застосуванні препаратів, які заповнюють нестачу гормонів, що їх виробляють надниркові залози. Медикаментозна терапія від моменту діагнозу триває все життя собаки, але пам’ятайте: тварини з хворобою Аддісона можуть жити нормальним життям. Такий пацієнт потребує регулярних візитів до лікаря та контрольних аналізів. 

Уночі ви чуєте дивний звук. Ваш собака раптом починає давитися, ніби щось застрягло в горлі. Він видає звуки, схожі на ґелґотання гусей, а ви в паніці думаєте, чи не проковтнув він іграшку.

Це один із найчастіших сценаріїв, з якими до нас потрапляють перелякані власники. У переважній більшості випадків стороннього предмета в горлі немає, зате є вольєрний кашель. Хоча назва звучить загрозливо, ця хвороба нагадує людський грип. Проте якщо її знехтувати, особливо в цуценят і літніх собак, вона може призвести до ускладнень.

Що таке вольєрний кашель і чому собаки хворіють?

Часто помилково вважають, що вольєрний кашель — це одна конкретна хвороба. Насправді це інфекційний трахеобронхіт. Якщо образно: це «кооператив» вірусів і бактерій.

Зазвичай усе починається з вірусів, наприклад парагрипу чи аденовірусів, які ушкоджують епітелій дихальних шляхів собаки. Це відкриває шлях бактеріям, найчастіше Bordetella bronchiseptica.

Чому ваш собака захворів? Хвороба передається повітряно-крапельним шляхом. Досить короткого контакту «ніс до носа» на прогулянці, спільної миски з водою в парку чи гри із зараженим приятелем. Назва «вольєрний» натякає на великі скупчення собак, але правда в тому, що заразитися можна будь-де: у парку, у грумера й навіть на виставці.

Симптоми: як розпізнати характерний кашель?

Симптоми вольєрного кашлю дуже специфічні, і сплутати їх із чимось іншим важко, хоча власники часто приймають їх за те, що собака вдавилася.

На що звернути увагу?

1. Звук: це не звичайне «кхе-кхе». Це гучний, сухий, виснажливий кашель, який часто описують як ґелґотання гусей або гавкіт тюленя.
2. Блювотний рефлекс: наприкінці нападу кашлю собака часто відкашлює білу липку піну. Власники помилково думають, що собака блює, тоді як насправді це виділення з верхніх дихальних шляхів.
3. Провокуючі чинники: кашель посилюється вночі, коли повітря сухе, під час збудження, гавкання або коли собака тягне повідець.

Собака зазвичай зберігає добрий апетит і настрій, хоча може бути трохи млявішою. Але якщо з’являються висока температура, гнійні виділення з носа або утруднене дихання, це сигнал негайно звернутися до нашої цілодобової клініки.

Скільки триває хвороба і як її лікують?

Це одне з найчастіших запитань у кабінеті.

• Тривалість симптомів: зазвичай від 7 до 14 днів. Однак сухий кашель під час збудження може зберігатися навіть до 3–4 тижнів після одужання. Це пов’язано з відновленням епітелію трахеї.
• Період заразності: увага! Собака може заражати інших тварин навіть кілька тижнів після зникнення симптомів. Тому ізоляція від собачих приятелів має ключове значення.

Як ми лікуємо вольєрний кашель? Антибіотик потрібен не завжди! Оскільки часто це вірусна інфекція, антибіотики не діють на причину. Основа лікування:

1. Протизапальні та протикашльові препарати: щоб полегшити стан собаки й дати їй виспатися.
2. Відхаркувальні препарати: якщо кашель вологий; ніколи не давайте їх самостійно разом із протикашльовими!
3. Антибіотик: призначаємо лише тоді, коли підозрюємо бактеріальне ускладнення, у собаки гарячка, це цуценя  або літня тварина.

Що ви можете зробити вдома?

• Замініть нашийник на шлейку: це абсолютно необхідно, щоб не подразнювати трахею.
• Обмежте прогулянки: короткі виходи «в туалет», жодного бігу. Холодне повітря посилює напади.
• Зволожуйте повітря: варто взяти собаку до ванної, коли ви приймаєте гарячий душ (так звана «парова»), або скористатися зволожувачем.
• Мед: маленька ложечка меду може заспокоїти подразнене горло, якщо в собаки немає діабету.

Вакцинація від вольєрного кашлю: інтраназальна чи ін’єкційна?

Багато хто запитує: «Мій собака щеплений від інфекційних хвороб, чому він захворів?». Базові ін’єкційні вакцини часто містять вірусні компоненти, але слабко захищають від бактерії Bordetella.

Тому ми як лікарі рекомендуємо інтраназальну вакцину. Чому вона така ефективна?

• Діє біля джерела: ми вводимо її там, куди проникає хвороба, — на слизову оболонку носа.
• Швидка відповідь: формує місцевий імунітет. Виробляє антитіла IgA значно швидше, ніж ін’єкція, — уже через 72 години.
• Безболісність: це лише крапля в ніс, без голки.

Це особливо важливо для собак, які відвідують собачі садочки, готелі, майданчики для вигулу або живуть у місті.

Чи це небезпечно? 

Чи може заразитися людина? Ризик мінімальний. Bordetella bronchiseptica рідко вражає людей, однак людям із сильно ослабленим імунітетом варто бути обережними в контакті з собакою, яка кашляє.

А як щодо цуценят і брахіцефальних порід? Для дорослого міцного собаки вольєрний кашель — зазвичай лише дискомфорт. Натомість у цуценят, які мають слабкий імунітет, а також у мопсів чи бульдогів , які мають звужені дихальні шляхи, хвороба може швидко перерости в пневмонію. У їхньому випадку будь-яка інфекція дихальних шляхів потребує негайного ветеринарного огляду.

 Якщо ваш собака кашляє, задихається або апатичний, не чекайте. Наша клініка працює цілодобово: ми прослухаємо вашого улюбленця й підберемо безпечне лікування.

Що таке параанальні залози в собаки?

Ці залози розташовані з обох боків анального отвору і, серед іншого, виділяють речовини, що відповідають за запахову комунікацію з іншими тваринами. Параанальні мішечки розміщені з обох боків ануса у вигляді двох симетричних кульок. 

Що таке запалення параанальних залоз у собаки?

У природі, коли собаки їли твердішу їжу, наприклад кістки, залози природно спорожнювалися під час дефекації. Проте тепер, коли багато собак їдять, наприклад, вологий корм, ці структури можуть переповнюватися, і собака відчуває дискомфорт. У мішечках міститься доволі оліїста речовина кольору від світло-жовтого до коричневого, і в різних тварин це норма. Якщо ж секрет має домішки крові, він густий, пахне неприємніше, ніж зазвичай, а тварина під час спорожнення поводиться агресивно, це знак, що залоза працює неправильно.

Якщо цей стан проігнорувати, справа може дійти навіть до абсцесу чи нориці. 

Які симптоми запалення залоз?

Одна з перших незвичних ознак — так зване «катання на санчатах». Так кажуть, коли улюбленець їздить задом по підлозі, ніби йому свербить. Тварини можуть надмірно цікавитися ділянкою ануса, вилизувати це місце. Деякі собаки навіть вигризають собі шерсть на боках і відмовляються від їжі через дискомфорт. 

Як запобігти проблемам із залозами в собаки?

Регулярне чищення параанальних мішечків — основа для собак, які не можуть  спорожнювати їх самостійно. Частота цієї процедури в різних собак різна, тож досить спостерігати за поведінкою свого улюбленця. 

Частіше ветеринарної допомоги в цьому питанні потребують собаки дрібних порід, як-от мопс, французький бульдог, бостон-тер’єр чи кавалер-кінг-чарльз-спанієль. 

Щоб запобігти проблемам із параанальними мішечками, потрібно знайти їхню причину. Часто допомагає зміна раціону собаки на збалансований план харчування з умістом клітковини.